Літо

Пишу тобі, мій любий друже, бо хочу сказати, як багато ти пропустив цього літа, сидячи в нецікавому спекотному місті. Літо – час великого прояву життя у всіх його барвах, а ти, мій любий, залишився там, де життя проявляється в меншій мірі.

Отже, розкажу я тобі, що могло би статися з тобою цікавого і романтичного , щоб ти не повторив  цієї помилки наступного літа, бо життя коротке і не можна його витрачати в пусту…

Отож. Ранок. На дворі почали лунати перші, вранішні, повсякденні звуки:

-Ку-ку-ріку!!! – кричить півень.

– Та закрий дзьоба, щоб ти крізь землю провалився!!! Діти сплять, а ти, безстиднику, тут кукурікаєш! Будеш голос давати, то на борщ пущу! – кричить баба на півня.

-Ку-ку-рі… кутку дак!!!! Ай айаяй!!!!

– А на тобі, а на!!! Не будеш більше дітей зранку будити!!!

Після чого чути шалене завивання півня і ляпаси баби по ньому, від чого півень ще більше кричить, і ти не можеш заснути.

Ось так ти й встаєш. Потягаєшся і виходиш на двір. А на дворі вже вирує життя. Кури кудахкають, корови мукають і йдуть на пашу, кіт Мартин треться тобі об ногу, а вищезгаданий півень Петя на зло бабі кукурікає ще більше. Ти підходиш до криниці і журавлем витягуєш чисту воду. Ти п’єш її… Напившись досхочу, заряджаєшся енергією на весь день. Виконавши цю процедуру, ти починаєш бачити всю картину життя перед собою.

Біля тебе стоїть маленька біла хатинка, яка вже давно врослася в землю. Ти розглядаєш старі вікна й двері, і тобі здається, що ти поринаєш в дитинство Шевченка (не того що футболіст, а того що письменник). Опісля твій погляд переводиться на город, який займає половину усього господарства. Весь обсаджений до вінця, він переповнений всякою рослинністю. Там і огірки, і помідори, і цибуля, і квасоля, і буряк, і малина, і калина, і соняшники. Особливо соняшники! Вони ростуть по всьому периметру, повернувши свої голови в сторону сонця. Вони виросли настільки високі, що тобі здається ,що то струнконогі велетні, які клонять свої голови Богу Сонця.

І ось, в цьому замріяному роздумуванні  ти чуєш звук, який для справжнього косаря є найкращою музикою. Музикою, під час лунання якої ти згадуєш, як виглядає трава зранку, як маленькі крапельки роси вкривають її. Ти замріяно слухаєш, і слухаєш цю музику задивившись в одну точку. Раптом, звук клепання коси переривається, і симфонія «косаря» продовжується, але уже на інший мотив. Коса ритмічно торкається трави, проходить по ній і піднімається . Цей процес повторюється і, здається, може продовжуватися вічно. Але раптом…

– Доброго ранку! Як спалося? Йди-но попий молока., бо корова сьогодні дала його багато. Чи то погода, чи трава подіяла, але…,- каже баба. Але ти вже не чуєш, чому корова дала так багато молока і якої трави баба дала, бо тільки твої губи торкаються чашки з молоком, ти відчуваєш справжній смак справжнього молока. Ще сприймається смак яблук і трави. Відірвавшись від молока, яке ти випив одним махом, твій погляд переводиться на бабу. Стара, маленька жіночка, з чорними від землі руками, і з завжди розпатланим волоссям. Впродовж всього свого життя ти дивуєшся, як в ній вміщується стільки енергії, бо вона літає по господарці, як бджілка, і не вдостоїть себе навіть сісти. Хоча вона і встала сьогодні раніше за всіх, вже запорала худобу, зробила їсти, і її зморщене обличчя привітно всміхається тобі.

– А йди-но поможи дідові покосити готаву, а то в нього дві коси, а працює лише одна, та й трави того року виросло багато, – каже баба.

Ще раз потягнувшись, ти ідеш по косу і босими ногами ступаєш на мокру траву. Тебе приємно лоскоче і освіжає, і ти, підійшовши до діда, починаєш складати косу.

– Ну, здоров будь, козак! – каже дід.  На во камінь, наклепай косу і ставай отут, біля мене. Сонце вже піднімається, а скосити цей шмат треба.

І ти, настроївши свій інструмент, вступаєш в дідову симфонію.

-Шинь-шинь, шинь-шинь… – їздить коса, а сонце піднімається все вище і вище. В ці хвилини ти звертаєш увагу на діда. Дід являє собою велетня богатиря, який так міцно тримає косу і так вправно нею вимахує, що тобі здається вона приросла до дідового тіла. Сильні руки і кріпкі плечі, і ще добре серце бачиш ти у діда. Весь світ для тебе миліший і кращий, коли ти стоїш по коліна в траві з дідом і косиш, косиш, косиш…Замріявшись і задумавшись, ти й не помічаєш, як дід уже склав косу і йде до дому.

-Ей косарю! Ха-ха! Ти там довго будеш в землю косу втикати, – сміється з тебе дід,- а ну, давай до дому, бо баба вже на стіл накрила.

Приходиш, а на столі: цибулька, помідорчики, картопелька, огірочки все, що спробував і не пробував. І ти, як голодний пес, налітаєш на все це і насолоджуєшся натуральним смаком. Потім, коли вся родина поїла і баба зібрала все зі столу, ти роздумуєш, чим би сьогодні зайнятися. І вирішуєш піти до лісу.

Дорога до лісу  пролягає через поля пшениці і зелений гай. Ти ідеш через поля і проводиш кінчиками пальців по ній, і тебе задаровує її шелест. Цей звук так заспокоює і розслабляє, що ти влітаєш в вирій почуттів і емоцій. По тобі проходить легеньке збудження і на твоєму тілі починає з’являтись «гусяча шкіра».Побачивши хліборобів в полі, ти радісно вітаєшся з ними:

–         Дай боже щастя!!!

–         Дякую!! Дай, Боже, й вам, – одповідають вони.

І ти, набравшись веселого духу, шпацируєш собі далі по безкраїм полям і ланам. Десь високо в небі співає жайворонок, здалеку чути запальне іржання коня, а сонце вже добре пригріває тобі лице, і твій настрій мимоволі піднімається. Поступово ти переходиш кладку якогось канальця і входиш в гайок, який весь аж тріщить  живністю. Ти ідеш по старій, майже непомітній в траві стежці і задивляєшся на столітні дуби.

І ось ти входиш в ліс. Широкий глибокий і прохолодний, він вітає тебе височезними соснами і ялинами. Ти чуєш, як легенький шум вітру, який проноситься крізь дерева і гойдає ними, доноситься до тебе і змушує  поглинутись в загадковість. Десь на сосні дятел вистукує, і цей звук прекрасно доповнює всю мелодію лісу. Проходячи далі, ти натрапляєш на велетенську поляну з ожиною і чорницею. Твої ноги починають рухатися все швидше і швидше, аж поки ти не присідаєш і починаєш скубати чорницю і їсти її. Дуже скоро твої руки і зуби окрашуються в темно-синій колір. Ще пізніше твір рот уже повністю стає синій, і ти це прекрасно відчуваєш. Тоді ти розумієш, що  наївся досхочу і переходиш до ожини. Оскільки ти трохи не передбачав експансію ожини,  одягнув шорти і зрозумів, що це ти зробив погано. Після лазання в досить неприємних колючках ожини ти вилазиш, одразу ж дивишся на свої ноги і розумієш, що вони вкриті червоними лініями, які трохи неприємно болять. Тут ти й вирішуєш, що треба вже виходити звідси. 

Вийшовши з ліса ти підходиш до річки, яка вже не є річкою. Вона настільки звузилась з часом, що ледве видніється з-за очерету. Тут ти згадуєш, як тобі баба розказувала, що ця річка колись була дуже велика і звивиста, що в ній навіть були свої острівки. Це було до того часу, поки людина сюди не вставила своїх п’ять копійок і не зробила меліорацію. В річці водилися раки, і купалися люди. І тут тебе обпиває деякий смуток і сором за нас, людей.

Так, пройшовши вже багато, ти лягаєш в полі, біля річки, на спину і, слухаючи пісню жайворонка, засинаєш. Тобі сниться, що ти летиш по просторах, дібровах, полях і садах,  і немає цьому краю. Немає краю отій красі.

Прокинувшись, ти розумієш, що проспав отак досить довго і що вже пора до дому, бо сонце вже зайшло за середину. Прийшовши до дому, баба тебе ситно годує і розпитує, що ти там бачив. Ну, ти як людина, яка бачила багато, відповідаєш, що нічого. А сонце все починає припікати і ти розумієш, що сьогодні вода в озері має бути приємно прохолодна. Тоді ти прощаєшся з дідом і бабою і дістаєш з сараю свого старенького роверця. Ти їдеш з друзями на озеро, на якому вже з далеку видніються люди. Машини стоять в рядок і біля них розстелені покривала, на яких сидять жінки з голими пузами, а їхні товсті чоловіки хлюпаються в воді, як діти. Ну, але ти на це не зважаєш і, знявши верхній одяг, командуєш всім іти купатися. Вода, як ти й гадав, досить тепла, але й приємно прохолодна. Ти просто вбігаєш в неї до своїх друзів і починаєш грати з ними в лови.

Ця гра дуже захоплює, і ти вже зовсім не орієнтуєшся в часі. Звісно ж, тільки потім розумієш, що ти пробув в воді аж цілих дві години.  

Ось вже й вечір. Ти відпочивший і  розслаблений приїжджаєш до дому. А тебе там чекає робота по господарці: йдеш заганяти корову, гусей, качок, індиків. Загнавши все на свої місця, ти вечеряєш разом з дідом і бабою. Ви ще довго про щось розмовляєте, і в ці хвилини ти розумієш, що таке життя є прекрасним, хоча й важким. Ти дивишся на те, як сідає сонце, і разом з ним вже сідаєш на ліжко. Подивившись на годинника, ти дивуєшся собі, чому так рано хочеться спати. Може це через хорошу погоду, а може через свіже повітря, а може через насичений день… Ось так в роздумах  поступово засинаєш…

Ось це, мій друже, я й хотів тобі розповісти. Це те, як би ти міг провести літо. Хоча це зовсім мізерна частинка того, що можна робити, але я хочу, щоб наступним літом ти сам доповнив мою розповідь своїми враженнями і почуттями, бо наше життя коротке і не треба його марнувати попусту…

 Лесь Лелека